Чи потрібна філософська освіта сучасній Україні?

Протягом останніх років у системі української вищої освіти неодноразово змінювались «правила гри» під гаслами «підвищення якості», «впровадження європейських стандартів» тощо. З кожним новим міністром розпочиналася нова амбітна кампанія реформ, під прикриттям якої постійно зменшувались години на викладання гуманітарних дисциплін взагалі, філософських – зокрема. Неодноразові звернення до керівництва МОНу з цього приводу від українських філософів залишались без належної реакції. Філософія була не в пріоритеті, попередні керівники країни її лише терпіли. Що маємо в результаті?

1. Культурний рівень студентів значно знизився, і з цим погоджуються не лише гуманітарії, але й викладачі технічних та природничих наук. Якщо раніше людина з вищою освітою суттєво відрізнялася від своїх однолітків, то нині про це годі й казати. Фахівцем студент стає через вивчення дисциплін з обраної спеціальності, але культурною і освіченою (в повному розумінні цього слова) людиною він може стати лише за допомогою дисциплін гуманітарного циклу, серед яких ключове значення має саме філософія. Попередні керівники Міністерства освіти і науки робили вигляд, що не розуміють цього, намагаючись суто механічно запровадити західні моделі (Болонська система та ін.), але незважаючи на всі їх переможні реляції, якість української вищої освіти не тільки не досягла західних стандартів (варто лише подивитись міжнародні рейтинги вишів), а й втратила ті позиції, які були в попередні часи. Чи може бути культурною людина, світоглядні позиції якої сформувалися лише за допомогою Інтернету? Питання цілком риторичне.

2. Отто фон Бісмарк казав, що війни виграють не генерали, а вчителі та священики. На жаль, події останнього року підтверджують справедливість слів німецького канцлера. Ситуація, що склалась в Криму та на Сході України значною мірою обумовлена фактичною відсутністю державної культурної політики, в той час, коли сусідня держава не шкодувала сил для популяризації ідей так званого «Руського миру». Наслідки нашої недалекоглядності тут є катастрофічними. Лише зараз керманичі нашої Держави зрозуміли, що інформаційна політика є невід’ємною складовою національної безпеки, але її проведення не може обмежуватись тільки контролем за інформаційним простором, газетними публікаціями та статтями в Інтернеті. Ворог використовує не лише примітивну пропаганду, розраховану на невимогливих «ватників», а залучає для цього і потужні інтелектуальні ресурси. В цьому контексті відмова від гуманітарної складової вищої освіти чи надання їй «необов’язкового» характеру (на чому наполягає перша заступниця міністра освіти та науки Інна Совсун) вочевидь послаблює нашу інформаційну (а відповідно – і національну) безпеку, а тому є надзвичайно шкодливою та вкрай небезпечною тенденцією.

3. Українське суспільство, Уряд та Парламент нарешті визначились з європейським вибором нашої країни, але це поки що є суто формальним рішенням та абстрактним бажанням. Європа – це, передусім, духовна (цивілізаційна) єдність народів, а потім вже – політичні та економічні інституції. Європейські цінності формувались протягом багатьох століть, причому в їх становленні значну роль відігравали філософські концепції. Саме філософські дисципліни дають змогу українському студентові відчути, що він є духовним спадкоємцем величної традиції, яка розпочалася у стародавній Греції і визначає характер сучасної європейської цивілізації. Без відчуття співпричетності до духу Європи всі розмови про «європейські цінності» – порожній звук.

4. Таким же порожнім звуком є й намагання механічно запровадити західні ступені «докторів філософії» з окремих наук без якісної філософської підготовки. Адже сама ідея «доктора філософії» передбачає, що людина не просто є фахівцем, приміром, з економіки чи з фізики, а те, що вона розуміє філософське підґрунтя відповідних наук і може вирішувати філософські ж завдання у своїй галузі знання. Не може справжній «доктор філософії» не знати, чим, власне, е філософія. В іншому випадку це буде цілковитою профанацією.

Вважаю, що в цих умовах треба ставити питання про: 1) суттєве (принаймні, в 2-3 рази) збільшення годин на філософські дисципліни в вишах, та 2) необхідність розробки додаткових філософських курсів відповідно до актуальних проблем, що постають перед сучасним українським суспільством. Саме через посилення значення філософії в системі вищої освіти можна сподіватися на вирішення таких завдань, як: підвищення культурного рівня студентів вишів, створення ефективної системи контрпропаганди як складової національної безпеки, залучення молоді до європейських цінностей та посилення теоретичної (філософської) складової вітчизняної науки.

Олексій Халапсіс,
доктор філософських наук, професор

Скачать мои книги:

Халапсіс Олексій Владиславович — доктор філософських наук, професор, академік Академії політичних наук України, завідувач кафедри міжнародних відносин та соціально-гуманітарних дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

2 Comments

  1. Уважаемый Алексей!
    Встретил эту статью на Эспресо: Нужна ли философия?…
    Читаю сейчас вашего соотечественника Ивана Солоневича. Без преувеличения – великий человек, мыслитель! Буквально все его произведения замечательны. Как раз одно из них лучше всего отвечает на поставленный вами вопрос – нужна ли философия?
    Я говорю о “Народной Монархии”. Здесь дан великолепный анализ истории, литературы, философии и всей науки!
    Если вам знакомо это произведение, то я за будущее Украины спокоен.
    С уважением Владимир

    • Алексей Халапсис
      26.01.2015
      Reply

      Владимир, спасибо за комментарий и за внимание к проблеме. О “Народной монархии” Ивана Солоневича слышал, но читать пока не доводилось. Монархическая тема мне не очень близка. Впрочем, работу надо будет почитать…

Leave a Reply

Your email address will not be published.