За твердженням Юваля Ноя Харарі, близько 70 тисяч років тому відбулася когнітивна революція, яка була пов’язана, зокрема, з появою соціальних міфів, за допомогою яких стало можливим об’єднання людей у потенційно необмежені колективи (Harari, 2015). Щодо датувань та окремих деталей концепції цього ізраїльського дослідника можна вести дискусії, але навряд чи варто сперечатись з тим, що соціальна дійсність наскрізь міфологічна та існує як інтерсуб’єктивна реальність.
Серед соціальних міфів особливе місце займають міфи правові. Описуючи Боже творіння, Ориген (185–254) зазначав: «Між людьми… існує чимала різниця: бо одні з них – варвари, інші – греки, і з варварів деякі – люті і жорстокі, інші ж – порівняно лагідні. І деякі люди користуються законами найвищої досконалості, інші – нижчими та суворішими, а декотрі користуються скоріше нелюдськими та дикими звичаями, ніж законами» (Origen, 2013, p. 163. ІІ, 9, 3). Сам того не бажаючи, александрійський чернець висловив універсальну формулу культурної ідентичності: є «ми», є «вони»; наші звичаї та закони досконалі, а якість «їхніх» звичаїв та законів залежить від того, наскільки вони схожі з «нашими».